Обмануті «Кримською діаспорою»

Дай людям надію, і вони підуть за тобою, – універсальний, безвідмовний прийом, який давно дістав популярності серед шахраїв і пройдисвітів усіх мастей.

Подаруй віру знедоленим, у кого війна забрала рідний дім, – і вони віддадуть тобі останнє.

Історії людей, з якими ви зараз познайомитеся, розпочиналися однаково – це було 2014 року, коли внаслідок окупації та збройної агресії з боку Росії українців з Криму, з Донецької та Луганської областей, які змушені були рятуватися від наступу «руського міру» війна розкидала по всій країні. Так, багато хто з них опинилися на Київщині. Усім довелося розпочинати життя наново, і було зрозуміло, що воно вже не буде таким, як раніше. Тепер лишається звикати до нових умов, розраховувати тільки на власні сили та ще і якось планувати майбутнє, аби потім не залишитися на вулиці й сам-на-сам зі своїми проблемами.

Як жити, де жити і що чекає далі? Лише одиниці змогли вирішити питання з постійним житлом, – втім, ця історія не про них. Решта наших співгромадян, хто мали якісь заощадження та змогли знайти нову роботу, досі змушені тинятися по орендованих хатах, плата за які забирає таку частину сімейного бюджету, що про накопичення на придбання власної оселі навіть не йдеться.

І тут їм на допомогу прийшов «добрий рятівник» – такий собі ентузіаст на ім’я Анатолій – сам виходець із Криму, який одразу став позиціонувати себе як єдиний «спаситель». Спочатку він пропонував «підтримку і допомогу» для кримчан, оскільки сам після анексії півострову Росією в березні 2014 р. прийняв рішення виїхати до столиці, де «більше можливостей».

Згодом, із початком збройного вторгнення російських військ на Донбас, коли й там близько трьох мільйонів людей були зірвані з місць, «месія», який на той час у Києві тільки визначався з вибором подальшого роду занять і заробітку, все збагнув. Та й за даними соціологічних досліджень, проведених того часу, кожен четвертий з усіх опитуваних громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії, не планує повертатися до попереднього місця мешкання (дані Київського міжнародного інституту соціології). Тоді, вірогідно, кримчанин Анатолій і розпочав своє перетворення зі звичайного студентського активіста – на «захисника» та самозваного «лідера» для «всіх переселенців України», який буцімто бере на себе відповідальність за вирішення всіх їхніх проблем.

Для цього 2014 р. ним було засновано громадську організацію «Кримська діаспора».

Анатолій Засоба є одним із засновників. Щодо інших – Костянтин Костецький має російський паспорт, живе та працює у Севастополі. Олександр Попов став першим з обманутих «Кримською діаспорою». Тоді ще було створено «Клуб Попова»: всі, кого «кидав» на гроші Засоба, туди долучалися, а потім обманутих людей стало настільки багато, що відслідковувати всі нові об’єднання та групи зараз не так просто.

Анатолій Засоба також є головою правління.

Сьогодні кожен охочий може вступити до організації, не виходячи з дому чи з місця роботи – он-лайн форма заяви є на її сайті. Щорічний розмір членського внеску становить 600 грн., також за вступ до «Кримської діаспори» доведеться сплатити ще 100 грн.

Отже, свою «роботу» в м. Києві новостворена ГО розпочала з різних «зустрічей», котрі потом перейшли в улюблений формат організації – форуми.

Так, невдовзі в них відбувся перший «Форум переселенців», а на початку грудня 2014 р. провели другий.

Що таке «форум»? Я навіть сама одного разу потрапила на «Третій форум переселенців».

Форум проводився 16 лютого 2016 р. у конференц-залі готелю “Братислава”.

Форум як формат проведення зустрічей передбачає заздалегідь розплановані теми для виступів і заздалегідь визначений перелік спікерів. Щодо учасників, то форум потребує залучення якнайбільшої масовки – слухачів, які будуть смирно сидіти, аплодувати й захоплено слухати промови з трибуни. Я на той час займалася дослідженням суміжної проблематики та мала цілу низку наукових розробок щодо правових шляхів вирішення житлових проблем наших співвітчизників, яким зараз доводиться освоюватися на новому місці. Тому, чесно кажучи, від форуму я очікувала більшого. Насправді ж загальний сценарій наперед розписаний, то ж на майбутнє – не чекайте від подібних заходів чогось принципово нового – ваші пропозиції тут ніхто слухати не буде, ваші розробки теж організаторам не цікаві, бо вони репрезентують свої – це ж вам не «круглий стіл» і не науково-практична конференція. На обговорення залишається дуже мало часу, жодних збірників тез виступів не видають, – за це, власне, я такий формат не полюбляю.

Тоді я вперше почула це ім’я – Анатолій Засоба. Ось він, у червоній сорочці.

Анатолій Засоба, посол канади в Україні та один з модераторів форуму.

Загалом було нудно і якось банально.

Розмірковую: який сенс тут сидіти? Праворуч Марина Засоба втомлено вронила голову на груди. Втім, я тоді на неї не дивилася та не знала, хто це.

Я достатньо побачила і почула. Я не звикла бути статистом і цю роль грати не схотіла. Витримала приблизно годинку, потім мені стали телефонувати по роботі, і я поїхала займатися більш корисними справами, залишивши стійке переконання: форуми – це такі показові збіговиська для любителів самопіару, нероб і симулянтів бурхливої діяльності.

Але повернемося до перших «прогресивних» проектів «Кримської діаспори», які давали надію на отримання земельних ділянок для будівництва житла. На самому початку це були села Хмільне, Гуровщина, Бузова (Київська область). Але там, зрештою, нічого не вийшло.

Потім були наступні зустрічі, поїздки, перемовини та «перспективи». І була епопея з Абрамівкою. Якщо переказувати події двох років зовсім стисло, то землю дійсно виділено, але одержали її не всі. За цей час багато було різних сюжетів на ТБ, а ще більше було скандалів і обурення – загалом, як у будь-якому громадському проекті. Самопіар і обіцянки значно переважали над реальними справами.

Абрамівка. Фото з архіву Олександра Старикова (посередині)

На початку грудня 2016 р. першими забили на сполох Олександр Стариков, Світлана Самарченко і Руслан Шульга.

Олександр Стариков

Отже, донеччанин Олександр Стариков змушений був виїхати з рідного міста у травні 2014 р. Тут, у Києві, він теж не мав власного житла, й тому на перших етапах долучився до проектів і був одним з тих, хто розпочинали спільну, – як усім здавалося, – справу.

 

До речі, в Олександра – четверо дітей:

 

– У першу чергу, я хотів подбати про них, – каже Олександр, –я був не один такий: тоді 559 сімей здали по 2500 грн. Від самого початку я допомагав у вирішенні організаційних питань, у тому числі для «Кримської діаспори», яка мала одержати 200 ділянокЗа середньої вартості оформлення документів для Геокадастру на рівні 800 – 900 грн., Анатолій Засоба зміг договоритися за ціну… 1200 грн., яку і було ним озвучено як загальну умову для всіх. Я здав Анатолію Засобі гроші за оформлення документів на 100 земельних ділянок.  Жодних фінансових звітів і відповідей на запитання про те, як і куди та в якому розмірі було витрачено кошти, у «Кримської діаспори» немає – в них навіть за роздруківку документів тоді зі своїх брали плату. Гаразд, – розмірковував я, – якщо вже сам Засоба не хоче займатися, то нехай би повернув гроші, ми б самі звернулися до Геокадастру та все оформили.

Це листування теж надав редакції Олександр Стариков: у ньому йдеться про земельні ділянки в с. Абрамівка.

Але Засоба і не збирався нічого повертати.

Навіть на запитання не відповідав.

На той час, за обіцянками помічників Засоби з «Кримської діаспори», всі документи на 84 земельні ділянки нібито у процесі оформлення, і до середини січня 2016 р. мали бути готові, й тоді нібито одразу відбудеться видача першої частини ділянок. А загалом епопея з Абрамівкою тягнулася вже 13 місяців.

Що стосується подальшої долі Олександра Старикова та багатьох інших людей, які так і не одержали земельні ділянки, то суми коштів, які вони здали на це, обраховуються на сотні тисяч гривень. Якби не «Кримська діаспора», то вони вже могли б купити собі ошатні хати у селах неподалік від Києва або, принаймні, однокімнатні власні квартири.

Скільки Олександр не намагався зв’язатися з Анатолієм по телефону і в соцмережах – той не відповідав, а потім просто його заблокував.

Єдине, що він сказав наостанок:

– А тобі та Самарченко, за те що ви почали здіймати бучу, взагалі нічого не буде, бо через вас народ почав сумніватися й не хоче здавати гроші!

Як розповідає Світлана Самарченко, їй після 11 місяців очікування заявили, що вона гроші не здавала, й так само, як і Олександра Старикова, заблокували одразу після того, як вона почала обурюватися поведінкою учасників проекту.

Але переказати коротко всю історію про Абрамівку-1 і Абрамівку-2 все одно не вийде, бо в ній так переплелися різні події та людські долі, і про них незабаром ви зможете прочитати окремо.

Щодо тих щасливців, які одержали землю, то Анатолій Засоба підготував для них нові «сюрпризи»: перший – плата за вступ до кооперативу (щоб можна було нав’язувати кредити на будівництво під здирницькі відсотки у 28% річних), другий – плата у розмірі близько 30 тис. грн. за під’єднання елетромереж і водопостачання.

Олександр Стариков ще до розриву відносин із «Кримською діаспорою», – тоді ще маючи щире бажання допомогти Засобі заощадити кошти людей і мінімізувати витрати, з’ясував різні можливості й радив зосередитися на варіанті, за якого можливе безкоштовне під’єднання води та електромереж, але у Засоби не прийнято щось робити безкоштовно. Олександр забагато розповів Засобі, тому той просто вирішив його позбутися, аби не повертати гроші. Тим більше, якщо ці гроші вже витрачено.

У деяких інших груп учасників проектів у Абрамівці всі документи на руках і винос зроблено в натурі. Це означає, що там – у голому полі, в землю вбито кілки, за допомогою яких робиться розмітка ділянок. Коштувало це додатково 550 грн. Але це – лише кілки, а дізнатися про те, скільки насправді сплачено «внесків» у пайовиків практично неможливо.

Там усі жорстко попереджені: мовчати, інакше повилітаєте з проекту зі свистом!

Приклад щодо Абрамівки-1 наводить Оксана Філобокова:

– За першим наказом – у всіх по 12 соток. За другим наказом – у всіх вже від 8 до 10 соток. На запитання про те, куди поділася земля, відповіді немає досі!

Проект Абрамівка реалізований в усіченому, «кастрованому» вигляді: документи на технічну документацію зроблено не на кожного учасника, а на групи (Абрамівку було поділено на групи від самого початку), але навіть і в такому вигляді їх не було ані видано людям, ані здано до відповідних органів м. Вишгороду. Водночас, за документами, оформлення яких було вже оплачено, передбачено винесення на натуру, однак про це «Кримська діаспора» й чути не хоче.

А ще якось в Абрамівці протягом однієї ночі «загубилися» щонайменше 15 ділянок: сьогодні вони, за документами, ще були, а наступного ранку від них і сліду не залишилося. Коли Олександр Стариков просив одну ділянку для Героя України, то йому відповіли: «вже немає!». Звісно ж, Анатолій Засоба тут ні до чого – він же «свята людина», простий і дуже бідний чоловік, у якого за душею ані великих статків, ані жодної нерухомості нема. Та й хіба стане хто реєструвати на себе такі речі…

Про проекти «Ірпінь» і «Буча», коли Анатолій Засоба не гнушався вимагати гроші навіть з людей з інвалідністю.

Сергій Шепелев з мамою – Ніною Шепелевою

Так, Сергій Шепелев змушений був перебратися на Київщину з Луганської області, де до війни працював лікарем. Але прийшов «руський мір», і його будинок, у який він протягом усього життя вкладав стільки сил і праці, було розграбовано, а його самого погрожували вбити. Сергій має третю групу інвалідності, що дістав після аварії. Останнім часом він не міг працювати, оскільки доглядав за старенькою мамою, що мала першу групу інвалідності, вона не могла самостійно пересуватися та була прикута до ліжка.

– У 2016 році ми дізналися про проект «Буча», – розповідає Сергій Шепелев. Влітку того ж року Засоба казав, що він виїжджав на місце, що знайшов для будівництва багатоквартирного будинку. Це практично порожня, незабудована ділянка, що знаходиться поблизу супермаркетів «ЕкоМаркет», «Нова Лінія» та «Модус». Тоді, за словами Анатолія Засоби, він нібито провів розмову із секретарем Бучанської міськради і було досягнуто домовленості про те, що цю ділянку нам виділяють. У проекті взяли участь 460 людей, яких було поділено на 11 груп. У кожній групі нараховувалося від 10 до 30 осіб. Я потрапив до 9-ї групи.

Але для того, щоб тебе включили до списку бажаючих одержати землю, потрібно було обов’язково вступити до «Кримської діаспори», тобто сплатити 100 грн. за вступ і наперед 600 грн. річних членських внесків. Ми з мамою віддали «Кримській діаспорі» гроші за членство в цій організації у розмірі 1400 грн.

Ми обоє маємо інвалідність, змушені нести великі витрати на лікування, але ми змушені були докорінно урізати свої найнагальніші потреби, інакше нас би не включили до черги на житло.

Ми сподівалися тільки на свої заощадження і повірили обіцянкам Засоби, який гарантував, що решту витрат буде компенсовано за допомогою донорів, яких він нібито залучив. Адже він говорив так щиро і переконливо, а ми сподівалися на цей шанс реінтегруватися до нової громади й облаштувати своє життя.

Знаючи про те, що на Київщині останнім часом трапляються випадки обману і шахрайства із земельними ресурсами – наприклад, можна взяти земельну ділянку, а потім раптово виявляється, що вона вже перебуває у когось в оренді, – я не раз застерігав від цього Засобу. Але він щоразу відмахувався – то був заклопотаний, то втомлений, але з його реакції було зрозуміло, що йому це просто байдуже.   

Для того, аби прискорити розгляд нашого питання місцевими депутатами, всі учасники проекту, і ми в тому числі, планували разом приїхати до Бучанської міськради. Вже було призначено день, аж тут надійшло повідомлення: все скасовується, бо Бучанського міського голову А. Федорука було заарештовано.

Ми чекали та вірили протягом усього літа, потім настала осінь, а зрушень у цьому проекті взагалі не спостерігалося. Те, що мрії не судилося втілитися, ми зрозуміли наприкінці жовтня 2016 року, коли нарешті змогли зв’язатися по телефону із Засобою. На це він… обіцяв зателефонувати. Але потім надовго замовк. Вдруге він відповів тільки за місяць. У розмові ми попросили повернути гроші. Після цього він перестав відповідати або скидав виклик. Лише після дзвінка з нашого нового номеру він сказав, що з нами зв’яжуться. Ми чекали протягом тижня – мовчання… Потім, коли я  зателефонував на загальнодоступний номер організації, мені запропонували 500 грн. допомоги від «Кримської діаспори», а мамі, яка є лежачою хворою з першою групою інвалідності – відмовили. «Потрібна тільки особиста присутність, – сказали нам, – приїжджайте і напишете заяву». «Гаразд, – сказав я, – ми живемо у місті Українка, маму я зможу привезти на таксі, це коштуватиме 800 грн. Якщо ви нам оплатите, приїдемо». Ясна річ, нам сказали «ні», хоча забрали у нас втричі більше, ніж розмір пропонованої ними допомоги! Але справа навіть не у грошах. Де ж ваше сумління і честь, «Діаспоро»?

Зараз Сергій так само живе в Українці. Три місяці тому мами не стало – на жаль, вона так і не дочекалася ані відповіді, ані допомоги.

Подвір’я родини Шепелевих на Луганщині й дім, який було розграбовано терористами. Фото з архіву покійної Ніни Шепелевої

Сергій налаштований рішуче та готовий добиватися відновлення справедливості, в тому числі в судах, а також відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди.

Підсумок щодо Ірпеня і Бучі: в обох випадках Анатолій Засоба зібрав з усіх наперед річні внески за членство у «Кримській діаспорі», а проект із житлом було благополучно «поховано». Щодо Бучі, то про «виділену» земельну ділянку раптом з’ясувалося, що вона перебуває в оренді й кошти за це регулярно надходять, тобто немає підстав розривати договір з добросовісним орендарем, а тому питання про її виділення не може бути винесено на розгляд міської ради. Щодо згаданого міфічного орендаря тут привертає на увагу той факт, що фірма, яка нібито користується цією ділянкою та сплачує за неї кошти до міського бюджету Бучі, за вказаною юридичною адресою не знаходиться, і невідомо, чи існує вона взагалі.

Схожа ситуація мала місце і в Ірпені. Згодом Анатолій Засоба запропонував замість Ірпеня – сусідній Гостомель, але невдовзі й від проекту «Гостомель» залишилося тільки відлуння, а на запитання Засоба просто не відповідає. Але ключовий «здобуток» Засоби тут – те, що і там, і там кошти він зібрав, себто «впорався».

Багато обманутих людей зараз мають претензії до «Кримської діаспори» та Анатолія Засоби особисто – в тому числі кримчани, з якими він колись іще у Севастополі розпочинав свої бізнесові справи. Загалом, такі, як Засоба не тільки нічим не допомагають, а й, навпаки – таким ставленням і своїми діями спонукають наших зневірених громадян повертатися на непідконтрольні території. А цю тенденцію Росія та окупаційна влада інтерпретують, відповідно, як свій здобуток і перемогу.

Чому ж весь цей час ані у пресі, ані в інших ЗМІ ніхто не приділяв уваги таким махінаціям? Навпаки, було багато піару та новини про чергову «Абрамівку» подавалися як незаперечні позитивні здобутки, що стали можливими завдяки цьому «святому» чоловіку – Анатолію Засобі. А причина проста й лежить на поверхні: справа в тому, що на фоні усіх інших корупційних скандалів та інших темних справ, які, на жаль, досі відбуваються у нашій країні, справи цього парубка – це просто дрібниці, що нікому не цікаві. Тим більше, коли йдеться про найменш захищених наших співвітчизників – українців з окупованого кримського півострову та мешканців окремих районів бойових дій і прифронтових міст Донеччини та Луганщини. Для можновладців і статистики ми – всього лише «переселенці», «ВПО», а для всіх інших – «понаєхавшиє», – або ті, кого, за такою логікою, «і кинути не гріх». Насправді ж вони – наші співгромадяни, українці, що постраждали внаслідок російської агресії, а їх і так четвертий рік поспіль цькують і принижують, як хочуть.

Але незрозуміло інше: от, відбувся проект «Абрамівка-1», і сотні сімей було обмануто. Звідки потім беруться нові бажаючі бути обманутими, котрі продовжують «підігрівати» Засобу та «Кримську діаспору» своїм коштом? Невже всі так беззаперечно вірять у «світле майбуття»?

Взагалі я не маю мети зробити винною в усьому одну тільки «Кримську діаспору» (в якій сама ніколи не перебувала та не маю до неї відношення), просто хочу звернути вашу увагу на те, що подібні ситуації можуть трапитися з кожним. Це – по-перше. А, по-друге, і іншим громадським організаціям варто звернути увагу на себе, щоб вони зайвий раз перечитали свої статути і пригадали ті цілі, які для себе визначили.

Далі, у наступних історіях про «Кримську діаспору» ви дізнаєтеся про ті методи і прийоми впливу на людей і «запудрювання мозку», якими професійно володіє та користується досвідчений маніпулятор Анатолій Засоба, а також його найближче оточення.

Ірина Кременовська

Share Button