Радіоактивні пси зони

Понад тридцять років минуло від тих трагічних днів, коли ця земля стала місцем загибелі мільйонів живих істот. Дерева згоріли зсередини: вони прийняли на себе найбільшу дозу радіоактивних викидів, і внаслідок цього набули аномально іржавого, з червонувато-мідним відтінком, яскравого кольору. Всі мешканці лісу, дрібні гризуни, птахи, наземні і літаючі комахи, ґрунтові черви, дерева, перші весняні квіти і рослини загинули – радіація не пощадила нікого.

 

Лазуровий, небесно-блакитний – так поетично звучить у перекладі з латини назва одного з елементів, чиї ізотопи є одними з найнебезпечніших радіонуклідів, що містяться в чорнобильському пилу. Цезій-137 та інші нукліди/ізотопи, що вирвалися зі зруйнованого ректора 4-го енергоблоку ЧАЕС, вигубили тисячі життів у зоні відчуження. Відібрали здоров’я – у сотень тисяч.

Все населення Прип’яті та сусідніх населених пунктів, які опинилися у 10-кілометровій зоні навколо ЧАЕС, відселили (евакуювали) наступного дня після катастрофи. Незабаром, з огляду на масштаби радіаційного забруднення, а також ураховуючи наслідки пожежі, яка тривала на ЧАЕС близько 10 днів, прийняли рішення розширити межі зони відчуження до 30 кілометрів. Тоді ж було евакуйовано людей з довколишніх сіл.

 

 

Всього понад 100 тис. осіб залишили свої будинки. Назавжди. Незабаром багато хто став звертатися до лікарень, а лікарі отримали негласну вказівку «зверху»: діагноз «гостра променева хвороба» нікому не ставити. Все списувалося на загострення хронічних захворювань та іншу єресь, що і писалося потім у свідоцтвах про смерть. Там, наверху, всі були чудово обізнані з масштабами трагедії, і дуже не хотіли їх розголошувати – особливо перед світовою спільнотою.

Гостра променева хвороба – це смертний вирок.

 

 

Є тільки одиниці тих, кому вдалося повернутися з того світу: як правило, це люди з ідеально здоровою печінкою.

 

 

Решта ж – а це десятки тисяч дітей і дорослих, – померли в перші роки після аварії.

 

 

Але повернемося до самого моменту евакуації. Вивозити домашніх тварин жителям категорично заборонили. Заборона була пов’язана, в першу чергу, з необхідністю мінімізувати обсяги поширення радіаційного забруднення за межами.

Для охорони зони відчуження було задіяно армію. Щодо залишених домашніх тварин віддали наказ: ліквідувати всіх. Військові ходили по спорожнілому місту і цей наказ виконували. У селах роботи виявилося ще більше: спочатку прийняли рішення про повне поховання всіх дворів, для чого бульдозерами руйнували кожну будівлю, щоб потім поховати під землею і зверху залити бетоном. Але незабаром від цієї ідеї відмовилися, тому що від руйнування піднімається пил, і в повітря розлітається ще більше радіоактивних частинок.

 

 

Залишену селянами худобу, птицю і домашніх тварин також ліквідували з подальшим захороненням разом з радіоактивними відходами.

Після 1986 р. бродячих собак там практично не було. Ще в 2010 р. на території ЧАЕС не спостерігалося жодного родоначальника сьогоднішньої популяції.

Звідки ж взялися собаки в зоні відчуження? – запитаєте ви. В їх появі немає ніякої наукової загадки, зате є черговий, хтонічний випадок людської дурості.

 

 

Порядок зберігався до тих пір, доки туди не пролізли «захисники». Цій банді вже двічі накидали в Києві, коли вижили всі їхні лігва спочатку на руїнах заводу «Радикал», потім – у Гідропарку, ось вони і знайшли собі затишну нору.

Незважаючи на суворий пропускний режим, шавок, яких тягають туди-сюди, ніхто навіть на фон не перевіряє – «собачку шкода ж».

Так виглядає ЧАЕС сьогодні. Природно, що приплід радіоактивних собак відтворюється там само, і вельми часто.

 

 

 

 

Крім кількох дорослих блоховозів, повно цуценят.

 

 

Всі брудні, снують між вагонами-побутовками та бігають навколо Арки, де розносять на лапах смертельні дози радіоактивного пилу.

 

 

Коли вони підростуть, зграя поповниться доволі великими особинами.

 

 

Як же виживають ці знедолені песики без підтримки людини? Дуже просто: по-перше, їх годують усі, кому не лінь. Чорнобильська зона відчуження сьогодні – це не тільки наступ дикої природи на покинуті міста і села, і аж ніяк не спорожніла ядерна пустеля. Навколо ЧАЕС життя, можна сказати, вирує. Тільки на обслуговуванні НБК Арки працюють кілька тисяч співробітників. Електричка до Славутича (основний вид транспорту, яким користуються працівники, що мешкають там або в селищі по сусідству), завжди переповнена.

Працюють підприємства життєзабезпечення, наукові лабораторії, офіси будівельних фірм. Є місця для проживання туристів (готель «Десятка»), кафе.

І, звісно, найбільша їдальня – для персоналу. А там, де є їжа і харчові відходи, – там зустрічаються… Ні, не рідкісні, і аж ніяк не унікальні представники дикої фауни, а банальні синантропні тварини.

Радіоактивні собаки харчоблоку. У них чотири лапи, одна голова і один хвіст. Апетит відмінний, самопочуття задовільне. Мутантів немає.

 

 

По-друге, неподалік розташовується чергова база заїжджих кастраторів – «Фонд чистого майбутнього» (The Clean Futures – американська громадська організація).

Справа в тому, що (давайте будемо чесні хоча б із собою) іноземні громадські організації, комерційні структури, інвестори, що із завидною постійністю відвідують Чорнобильську зону з приводу нібито реалізації чергових проектів, не горять бажанням вирішувати наші проблеми, – вони просто далекі від них. Кожен інвестор має свої, суто особисті комерційні інтереси, для втілення яких йому зручно використовувати нашу країну. Якби ситуація була інакшою, то ми б давно мали і сміттєпереробні заводи, і сонячні електростанції.

І найголовніше: кожен інвестор ризикує своїм капіталом, а тому, вкладаючи кошти в тій країні, де через загострення економічної кризи спостерігається нестабільність соціально-політичної ситуації, він розуміє всю небезпеку «прогоріти». Останнім часом не йдуть в Україну інвестори косяком – бояться. Давайте не будемо уподібнюватися «хом’ячкам», яких приводять в ейфорію новини про чергових «добрих вуйків з-за кордону» і «райдужні перспективи».

Зовсім інша річ – різноманітні фонди: благодійні, екологічні тощо, адже у них зовсім інший механізм роботи. Фонд існує за рахунок збору благодійних внесків і має певні переваги (особливо в частині оподаткування), а ще за допомогою фонду дуже зручно займатися відмиванням грошей та іншими махінаціями.

Цікаво, чому громадська організація зі США, де в принципі не практикується така дурість, як стерилізація і випуск у середовище проживання, і де щорічно в середньому 1 мільйон 200 тисяч собак піддаються евтаназії, раптом перейнялася чорнобильськими псами?

На початку квітня 2017 р. представники фонду «Чисте майбутнє» навідалися на ЧАЕС і про все домовилися, а незабаром заїхали і виконавці – сумнозвісна організація «Чотири лапи». Весь абсурд ситуації ще і в тому, що ветеринари і так звані «волонтери» приїздитимуть до зони відчуження один раз на рік – у літній період, – і нібито займатимуться корисною справою: будуть «стерилізувати й вакцинувати». Уявімо перспективи: коли кастратори поїдуть, то за осінь, зиму й весну нестерилізовані суки можуть принести приплід по кілька разів. І так – протягом трьох років. Що час, що гроші – все псам під хвіст. Запропонований проект є абсолютно нереальним (втім, для фонду це й не важливо), зате після закінчення терміну завжди буде підстава його продовжити.

У «Чотирьох лап» є незліченна кількість клонів. Це європейські благодійні організації, що займаються переважно якимись дослідами на собачках, які вони видають за гуманні заходи регулювання. Їх база з’явилася в тих краях близько трьох років тому, тоді ж там з’явилися і зграї.

Вперше «лапи» приїхали до України в 1999 р. Саме тоді громадянка Норвегії на прізвище Тарнавська переконала тодішнього мера Києва закрити міський вилов і зайнятися стерилізацією.

 

Результат експерименту цілком сподіваний – за всі ці роки вдалося простерилізувати лише чверть вуличного поголів’я. Хоча досі поширюється байка про те, що «ОСВ за 3 – 4 роки вирішить проблему».

Це звичайнісінький екологічний тероризм – пустити їх до зони.

Найбільшу небезпеку в зоні відчуження становить зараз пил. Радіоактивний пил із залишками реакторного ядерного палива тридцятирічної давності. Собаки, що курсують територією ЧАЕС, збирають величезну кількість такого пилу на шерсть – вони в ній просто валяються й перекидаються, їдять із землі.

В організмі тварин цезій-137 накопичується переважно у м’язах і печінці.

Це ще не все: шерсть тварин має здатність накопичувати і утримувати радіаційне випромінювання, внаслідок чого вони самі починають посилено випускати вторинне випромінювання. Так само – і з волоссям людини.

Полювання та риболовля на цій території заборонено: вживання в їжу м’яса тварин, риби і плодів рослин, вивезення будь-яких тварин із зони відчуження – це невідворотна, болісна і швидка смерть.

 

 

10 років тому екологи писали про те, що дика природа наступає – вона, як зараз кажуть, заліковує рани. Територія зони відчуження перетворилася на унікальний заповідник.

 

 

Там, де колись були міста й села, розрослися великі ділянки лісу.

 

 

Тут вільно почуваються кабани, лисиці, вовки, бобри та інші дикі тварини. Прижилися популяції зубрів, завезених з Республіки Білорусь, і коней Пржевальського з України. Але найцікавіше, що сюди повернулися навіть ведмеді, хоча в останній раз їх тут бачили 100 років тому.

 

 

За два-три роки там не залишиться навіть фазанів.

Днями Державне агентство України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) ініціювало посилення покарання за порушення правил відвідування Чорнобильської зони відчуження. В першу чергу, це стосується шукачів адреналіну – так званих «сталкерів». У повідомленнійдеться про те, що «з метою зниження кількості нелегальних відвідувань зони відчуження, ДАЗВ ініціювало внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині посилення покарання за правопорушення, передбачене статтею 46-1 «Порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення». Голова ДАЗВ Віталій Петрук також зазначає, що крім порушення законодавства України, нелегальні відвідувачі наражають себе на небезпеку, а це можливі наслідки радіоактивного переопромінення і ризик винесення радіоактивних матеріалів за межі зони відчуження. Тим самим порушники подають негативний приклад і іншим.

Необхідність прийняття цих змін – у частині посилення юридичної відповідальності – існує давно, але куди більше дивує позиція нашого суспільства, яке проголошує себе громадянським і демократичним: складно зрозуміти байдужість, з якою основна маса народу спостерігала за тим, що відбувається, вважаючи, що їх це не стосується, – мовляв, «Чорнобиль далеко, і це закрита територія». Ми дозволили купці шкідників і соціопатів наплювати на життя і здоров’я людей і буквально виростити, вигодувати смертельно небезпечну загрозу, на якій зараз активно відмивають гроші доморощені екотерористи разом зі своїми друзями із зарубіжних фондів.

Громадське обговорення, конкурси проектів, прозорість і контроль використання коштів? Ні, не чули.

Наше мовчання, як і недооцінка своїх сил, не йдуть нікому на користь. Давно пора не тільки посилити відповідальність за подібні «хобі», а й зайнятися заїжджими шахраями, а для цього кожен цілком здатний не тільки висловлювати свою думку, а й направляти відповідні звернення і заяви до правоохоронних органів, доводити до відома громадськості факти заподіяння шкоди екологічній системі і масштаби радіаційної небезпеки. А якщо і цього недостатньо, то саме час об’єднатися, залучити найдосвідченіших юристів (а також фахівців у галузі радіологічної безпеки) і припинити ці безглузді експерименти над природою та людьми.

 

Ірина Кременовська

Читайте також:

Прип’ять

Чорнобильська атомна електростанція

 

Вільне слово

Share Button

UNews.info : Welcome !

Authorize

Втрачено пароль

Зареєструватись