>

Підсумки INUDECO-2018: хамство і поливання брудом науковців

Частина перша, лірична. Славутич – унікальне місто, що є наймолодшим в Україні. Його виникнення пов’язане з найстрашнішою трагедією людства – Чорнобильською катастрофою 1986 року.

Місто Білого Ангела – так його називають:

«…Білий Ангел Славутича –

Символ світлого дня.

Білий Ангел Славутича – ти надія моя…»

Мабуть, в історії немає подібних прикладів такого швидкого будівництва міста:

– Будівельники працювали вахтовим методом: п’ятнадцять днів вони на об’єкті, потім їхали додому. Поряд збудували і декілька бараків для робітників, які були задіяні на виробництві. Спочатку вирубали ліс, і невдовзі розпочалося активне будівництво. Бувало, вийдеш на роботу зранку – там котловани, а ввечері вертаєшся й бачиш, що на цьому місці вже або фундамент, або десь вже зводять стіни. На початку 1988 року тут почали видавати ордери на поселення, – розповідав нам під час екскурсії до Краєзнавчого музею м. Славутич і Чорнобильської АЕС його засновник і директор Євген Абдулайович Алімов.

Я люблю Славутич. Щороку, коли ми разом з колегами приїжджаємо сюди на конференцію INUDECO, яка традиційно проводиться у дні роковин аварії на ЧАЕС 25 – 27 квітня, попри втому йдемо на Ніч пам’яті, що завершується хвилиною мовчання рівно о 0:23…

Низький вам уклін і вічна пам’ять, – викарбовано на пам’ятнику Героям-ліквідаторам.

Місто унікальне й тому, що у Ніч пам’яті славутчани, як єдина родина, всі виходять на центральну площу, щоб віддати шану тим, хто ціною власних життів першими вступили у двобій з «мирним» атомом.

Кожна поїздка до Славутича завжди є приємною подією, що залишає тільки добрі враження від цього успішного, красивого та по-справжньому європейського міста.

Але повернемося до роботи. Тематичні напрями НДР очолюваної мною установи – Центру економіко-правових досліджень прямо пов’язані з енергетичною сферою, використанням як атомної, так і альтернативної  енергії та поводженням з небезпечними відходами, в тому числі відпрацьованим ядерним паливом. Ми розробляємо законопроекти, надаємо експертні висновки, а також відповідні науково-практичні і методичні рекомендацій для органів державної влади та місцевого самоврядування. Тому від самих перших заходів INUDECO, які відбулися 2016 р., тепер щороку ми з нетерпінням чекаємо, – я не перебільшую, – на наступну зустріч.

Днями у м. Славутичі відбувалася ІІІ Міжнародна конференція «Проблеми зняття з експлуатації об’єктів ядерної енергетики та відновлення навколишнього середовища» INUDECO-2018 з можливістю здійснити технічний тур до ЧАЕС і відвідати міста Чорнобиль і Прип’ять. Для участі у заходах співробітники Центру (і я в тому числі), як завжди, заздалегідь і своєчасно подали заявки для реєстрації, заповнили форми дозиметричного контролю, підготували наукову доповідь, оплатили в повному обсязі організаційні внески. Іншими словами, жодних претензій до нашого авторського колективу учасників ні в кого з числа членів оргкомітету не було й бути не могло.

Цього року робота конференції проходила за вельми щільним графіком, адже за два дні було заслухано 90 доповідей учасників з різних країн, у тому числі з Японії, Німеччини, США та інших. Мету проведення заходів загалом було досягнуто, а учасники змогли не лише поглибити свої знання, а й налагодити співробітництво з колегами для обміну передовим досвідом на міжнародному рівні. Більш докладно про це можна прочитати у новинах на сайті нашої установи. До речі, і про попередні заходи ми не раз писали теж.

Ми завжди з такою теплотою про них відзивалися…

Як раз до змісту конференції претензій не маю, а культурна програма була різноманітною та залишила неймовірні враження – особливо вечір класичної музики з виступом талановитого скрипаля Іллі Бондаренка та музикантів і співаків з Японії, що виконали неперевершено красиві твори.

Частина друга, прозаїчна. Славутич – місто монопрофільне, і тому проведення, зокрема щорічної конференції INUDECO, Хакатону «Славутич – місто нових ідей», екскурсій для учасників і організація всіх супутніх заходів спрямовані на те, щоб залучити сюди якомога більше нових ідей і, головне, зацікавити людей до плідної взаємодії.

Перебування у невеликому місті значної кількості гостей забезпечує і надходження до бюджету. За рахунок оплати проживання заробляють готелі та хостели, заробляють ріелтори та місцеві мешканці, що надають житло в оренду. Учасники заходів займають усі вільні місця в готелі «Славутич» і в хостелі, не кажучи вже про приватні квартири, а це – прибуток для міста. Заробляють підприємства, що надають послуги у сфері транспорту, заробляють заклади громадського харчування й торгівлі, заробляють і продавці на місцевому ринку.

Логічно ж? Логічно, але…

Водночас, підсумки INUDECO-2018, на превеликий жаль, виявили факти, що свідчать про глибоку зневагу до науковців-учасників конференції з боку окремих працівників ДСП «Чорнобильська АЕС» і КП «Агентство регіонального розвитку», які з мотивів особистої неприязні дозволяють собі публічно висловлювати образи на адресу учасників конференції, поширювати недостовірну, образливу та наклепницьку, нічим не підтверджену інформацію, а також незаконно збирати й поширювати відомості про приватне життя громадян.

Отже, все було чудово, допоки не з’явився дехто Дмитро Корчак – працівник ДСП «Чорнобильська атомна електростанція», який 27 квітня разом з моїми співробітниками їздив до ЧАЕС, а потім несподівано накарябав буквами у своєму Фейсбучеку таке:

Зазначений допис, як бачите, є спільним з директором КП «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради Старовойтовою Ариною Олександрівною і трьома іншими користувачами, що в ньому позначені.

Іншими словами, Дмитро Корчак просто вирішив здійняти істерію (або, як кажуть – хайпанути) на собачій темі. Для цього він застосував класичний прийом маніпулювання громадською думкою: розмістив світлини першого заступника директора Центру економіко-правових досліджень Святогора О.А., зроблені без його відома під час технічного туру 27.04.2018 р. до Чорнобильської АЕС і м. Прип’яті та, додавши до світлин абсолютно безглузді звинувачення, підкріплюючи їх посиланнями на російський розважальний ресурс «Пікабу.ру», Корчак закликав повідомляти йому про місцеперебування Святогора О.А. з прямим незавуальованим натяком на можливість фізичної розправи.

Дані звинувачення, по-перше, не відповідають дійсності та ображають честь і гідність Святогора О.А. як людини та громадянина. По-друге, сам допис містить ознаки кримінально караного діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 182 Кримінального кодексу України, тому що всі ці «шпигунські забавки» зі стеженням за громадянами та збиранням інформації про приватне життя утворюють завершений склад злочину, за скоєння якого передбачено покарання аж до позбавлення волі терміном від 3 до 5 років.

Чому Дмитро Корчак це зробив? Заради самоствердження – раз. Від нездатності до критичного мислення – два, адже тільки примітивно мисляча людина в подібних закидах розраховує на таких само легковірних читачів. Його писанина призначена для тих, кому для того, аби їх почало лихоманити, достатньо показати допис у соцмережах, і вони навіть не замисляться, що купилися на відверту брехню й даремно витрачають свій час на таке. Не останню роль у цьому відіграє совковий менталітет: такі громадяни (що цікаво – незалежно від віку) вважають, що все, показане на ТБ чи написане в газетах чи на інших ресурсах (зокрема в соцмережах) треба сприймати на віру, «ковтаючи» готові судження без тіні сумніву в тому, що це вигадка або маніпулятивна техніка.

Дмитро ще не розуміє, що може дописатися до того, що гранату і низку нападів «повісять» на нього, оскільки кримінальні справи за фактами нападів і умисного знищення майна (підпал автомобіля) перебувають у провадженні органів Національної поліції України, а справа за ст.ст. 113, 258 і 348-1 Кримінального кодексу України (диверсія, замах на життя журналіста й терористичний акт) за фактом вибуху гранати у парадному багатоквартирного будинку – у провадженні Служби безпеки України. Відповідно, так само може статися і з іншими мережевими (і не тільки) «активістами», що голосніше за всіх волають зараз.

Під згаданим дописом залишили свої коментарі посадові особи з числа керівництва КП «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради – директор Старовойтова Арина Олександрівна та заступник директора Акушевич Жанна Андріївна. 

Ви можете собі уявити ситуацію, коли спочатку науковців запросили на конференцію, а потім почати з них  знущатися? От і я до певного часу не могла уявити.

Тому не знаю, не можу збагнути, як… Як так можна плювати в душу людям, котрі просто люблять ваше місто і вже не перший рік радо підтримують заходи, що ви організовуєте?

Розуміючи протиправний характер дій Корчака, вони висловили свою солідарність із ним і продовжили поширення образливих і негативних висловів стосовно працівника нашої установи Святогора О.А., що свідчить про їхню явну неповагу до учасників конференції та науковців.

У коментарях також присутні заклики «битою розбити голову» та інші заклики до скоєння тяжких і особливо тяжких злочинів, які дістали схвалення з боку Корчака, Старовойтової, Акушевич та інших.

Чому мережеві «борці» одразу стали так емоційно переживати за бродячих собак, яких у Славутичі немає? Так само, там не живуть алігатори, кенгуру чи білі ведмеді. Навпаки, всюди панує чистота – у місті ніде немає сміття, взагалі немає.

Того ж дня Арина Старовойтова писала на своїй сторінці про враження та емоції від конференції INUDECO:

«…Зміст. З цього, звичайно, потрібно було розпочати цей пост 🙂 Цього року 90 доповідей, 215 учасників, 65 інституцій. Кількісно так, але ж й змістовно також – ого 😉 Учасники кажуть, що конференція з кожним роком стає все більш потужною.

Ціную кожного доповідача…»

Так дійсно цінує чи просто злукавила заради показухи?

За весь час роботи я брала участь у кількох десятках конференцій, «круглих столів», семінарів і форумів – як у різних містах України, так і за її межами, але з таким відвертим хамством стикаюся вперше. Так само, і мені не раз доводилося організовувати науково-практичні заходи: всі ми розуміємо, що серед гостей і учасників конференції збираються різні люди, не з усіма легко спілкуватися, однак наша головна задача – досягти порозуміння з кожним і приділити увагу, щоб люди були задоволені співпрацею та обов’язково поверталися до нас і надалі. При цьому ані у мене, ані у моїх колег (навіть молодих і недосвідчених), ніколи й на думці не було такого, щоб недобре обговорювати когось із учасників, а тим більше – публічно поливати брудом.

Якби хтось із моїх співробітників дозволив собі подібне – звільнила б одразу, незважаючи на всі попередні здобутки. Так, було б мені шкода людину, було б боляче і сумно, але на цьому трудові відносини з нею припинилися б без жодних умовностей і сентиментів. Підлість не «лікується», а надалі від такого працівника можна очікувати ще гірших проблем.

Ось так насправді на INUDECO «раді» гостям. Причому «гостинні» Старовойтова, Корчак, Акушевич і всі ті, хто їм «підспівували», щиро вірять у те, що ті, кого вони цькують і переслідують, будуть це покірно терпіти й мовчати.

Про дані факти ми були змушені докладно поінформовати пана Ігоря Івановича Грамоткіна (ДСП «Чорнобильська АЕС») і пана Юрія Кириловича Фомічева(Славутицька міська рада). Маю сподівання, що це прикре непорозуміння буде врегульовано, залишиться у минулому та не перешкоджатиме нашій подальшій співпраці у межах заходів INUDECO. В будь-якому випадку, це не виключає реалізації нами свого законного права на звернення до правоохоронних і судових органів, особливо враховуючи хорошу судову перспективу справи про захист честі, гідності та ділової репутації, а також можливість допомогти розслідуванню кримінальних справ, про які було сказано вище.

Істерія навколо бродячих собак, наче небезпечна хвороба, заражає й цілком притомних, на перший погляд, громадян – навіть тих, які користуються повагою серед оточуючих і займають керівні посади. По собі вона залишає тільки зростання конфліктності в суспільстві та зіпсовані стосунки. Піддаючись емоціям і «вимикаючи» раціональне, такі люди не розуміють, що своїми словами та діями зводять нанівець, перекреслюють усю свою попередню роботу, прирікаючи на провал усі ті хороші ініціативи (проведення конференцій, налагодження комунікації та взаємодії), яким вони присвятили так багато сил.

Вище я вже казала, що до змісту конференції не маю претензій. Але є питання.

От збірник матеріалів: це попередня конференція – 2017 р., а збірник можна було одержати лише на наступній, тобто у квітні 2018 р. Зовні він має симпатичний дизайн, є охайно оформленим і надрукований на якісному папері.

Однак якщо зазирнути за зворот титульного аркуша, то він чомусь чистий, і там ми побачимо суцільну порожнечу, тому що вихідні дані в ньому повністю відсутні.

Де класифікатор (шифр) УДК, де авторський знак? Оскільки це збірник матеріалів конференції (сподіваюся, що не художнє видання), то в ньому має бути зазначено склад оргкомітету. Де назва, дата випуску та обсяг? Де ISBN – міжнародний стандартний книжковий номер, без якого жоден друкований продукт не може вважатися виданням?

Далі, у вас продовжуване видання, тому де ISSN? Пояснюю: це міжнародний стандартний серійний номер. Вже третій рік поспіль проводиться конференція, то ж невже досі не могли його одержати? Про те, що анотації тут теж немає, годі й казати.

Гаразд, пошукаємо на останніх сторінках – може, все там? Але й там порожнеча. Де назва, вид видання, дата проведення заходів? Нічого цього немає. Хто відповідальний за випуск? Коли підписано до друку? Формат? Папір, гарнітура, друк? Який обсяг (ум. друк. арк.)? Без цього перед нами – самвидав, а не збірник матеріалів конференції.

На жаль, шановні колеги, публікація у виданні, в якому відсутні вихідні дані, не може вважатися апробацією результатів наукових досліджень.

І найцікавіше: скільки примірників становить тираж? Замовлення (номер)? Де віддруковано – видавництво чи типографія, адреса, свідоцтво суб’єкта видавничої справи? Це питання є принциповим, адже відсутність зазначених даних унеможливлює перевірку прозорості використання коштів, зібраних з учасників у вигляді організаційних внесків.

Яке підприємство виготовило ці примірники? Видавати друковану продукцію можуть лише суб’єкти видавничої діяльності, що діють на підставі свідоцтва, виданого Державним комітетом телебачення і радіомовлення України. Якщо такого свідоцтва немає, а «збірник матеріалів конференції» було надруковано, це є порушенням чинного законодавства, що тягне за собою юридичну відповідальність.

А ще є такий важливий момент, як обов’язкова розсилка примірників видання. Згідно із законодавством України видавець зобов’язаний забезпечувати своєчасне доставляння обов’язкових примірників видань їх одержувачам у день виходу в світ першої частини тиражу (ст. 20 Закону України «Про видавничу справу», ст. 8 Закону України «Про обов’язковий примірник документів»). Після присвоєння виданню кодів Книжковою палатою України по одному примірнику має бути надіслано до Книжкової палати України, Держкомтелерадіо та на адресу інших одержувачів відповідно до переліку розсилки, – таким чином видання вноситься до реєстру. Недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника документів тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб, фізичних осіб-підприємців від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1867 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Якщо виданню не присвоєно ці коди, то це означає, що його немає в реєстрі. Простіше кажучи, коли обов’язкових реквізитів і вихідних даних немає, то це – не видання, або, ще гірше – плід нелегальної підприємницької діяльності.

І ще стосовно тиражу: яку кількість примірників було виготовлено та, зокрема, за якою собівартістю? Скільки становить вартість (ціна) одного примірника або вони поширюються безкоштовно?

Хто і як розраховувався з підприємством, що їх надрукувало, і чи було при цьому сплачено в повному обсязі податки? Де шукати накладні? Цілком можливо, що тут має йтися про кримінальну відповідальність за ст. 212 КК України.

Вартість участі в INUDECO становила 200 грн. з однієї особи. Невеликі гроші – це середній розмір організаційного внеску, і я зараз не про це.

Якщо брати до уваги кількість учасників цього року, то виходить:

215 учасників * 200 грн. = 43 000 грн. – приблизно така сума зайшла на рахунок КП «Агентство регіонального розвитку» за участь в INUDECO-2018.

Крім особистих витрат учасників на проживання та харчування протягом цих днів, до них також варто додати окрему плату за обід 27 квітня в їдальні під час технічного туру до ЧАЕС у розмірі 90 грн. з одного учасника. Гроші збирала перед поїздкою прямо на площі Жанна Андріївна Акушевич – на руки готівкою, про що робила тільки відмітки у своїх записах, от і все.

Куди пішли (підуть) зібрані кошти – то окрема тема. Не будемо поки що заглиблюватися в ці питання, адже був призовий фонд Хакатону (10 000 грн.), трансфер та інші витрати.

Якщо члени оргкомітету INUDECO продовжуватимуть таку дискримінацію учасників, як це було у випадку з представниками нашої установи, то наступного разу на рахунок КП не надійде ані копійчини.

Share Button

UNews.info : Welcome !

Authorize

Втрачено пароль

Зареєструватись