>

Помічниця нардепа погрожує багатодітній вдові захисника України

…Вони прощалися під дощем. Юлія вибігла за чоловіком на вулицю, і там вони обійнялися востаннє та встигли сказати одне одному головні слова. Юлія, яка тоді носила під серцем третю дитину, пообіцяла йому бути сильною. І Олександр пішов у ніч. Потяг умчав його разом з іншими бійцями далеко від мирного Києва – туди, де було найгарячіше: Дебальцеве, Чернухіне, Нікішине, Станиця Луганська… Був серпень 2014-го.

Олександр, її коханий Сашко… Чому він пішов? Він чудово розумів, хто там воює – російські війська. Він знав, на що вони здатні та чим це загрожує всім нам, навіть якщо від лінії фронту столицю відділяють 800 кілометрів. Та й ніколи він не зміг би собі пробачити, якби замість нього воювати з росіянами пішов би старший син, ще зовсім юний і не досвічений, який навряд чи зміг би протистояти російському спецназу та навряд чи повернувся б відтуди. Олександр прийняв рішення та пішов воювати не тільки за свою родину, а й за всіх нас.

 

Докладно: Олександр Вахнюк: є така робота – захищати країну…

…Боєць розвідгрупи 11-го батальйону територіальної оборони “Київська Русь”, старшина Збройних Сил України  Олександр Вахнюк загинув під час виконання бойового завдання – його та Ільгара Багірова було вбито так званими “козаками” 1 жовтня 2014 року.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Олександр Вахнюк був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Маленька Варвара не побачила свого батька – вона народилася після його загибелі. Її мама Юлія досі в усіх дрібницях пам’ятає ту серпневу ніч і кожне слово, що сказав їй коханий. І свою обіцянку перед ним вона виконала.

 

Діти загиблих захисників України – сучасна дійсність, якій не кожен наважується зазирнути в очі. Серед таких дітей – і старший син Дмитро.

 

 

У своєму листі до Святого Миколая середня донька Ксенія не просить подарунків, вони їй не потрібні: “Краще поверни з війни додому тата”, – написала вона.

 

 

 

“…Найбільшим подарунком було б повернення папи додому! Тоді мама не буде плакати і боліть сердце, вона знову буде посміхатися, і ми будемо просто гуляти разом з братом і сестичкою, яка ніколи не бачила папу…” 

 

 

 

Є у Києві один, на перший погляд, звичайний дитячий манданчик, але досі для Ксенії, а тепер – і для її молодшої сестрички Варі, він так і зветься – «той, що біля таткової роботи». Улюблене місце для прогулянок, з яким пов’язує так багато приємних спогадів з тих безхмарних часів, коли батько був поряд і дитинство здавалося нескінченним, а світ – чарівним і таким, де добро завжди перемагає.

 

 

Але одного разу, коли Юлія разом із доньками поверталася додому, сталася подія, що вкотре повернула до сумної реальності й нагадала: крім мами, тепер більше нікому захистити дітей. Неподалік від будинку з ринку вискочили дві величезні бродячі собаки. Зненацька вони накинулися на восьмирічну Ксенію, а потім стали кусати колеса в колясці, де сиділа маленька Варя. Жах, дитячий плач і відчуття абсолютної беззахисності – навіть ворогу не побажаєш опинитися у такому стані. І справа навіть не у порваних брюках (хоча купівля нових речей для багатодідної родини теж є значними витратами) – власна безпорадність лякає найбільше. І той випадок був не єдиним: до цього собаки нападали на старшого сина Юлії, якому порвали куртку, а також і на інших людей. Через те, що бродячих тварин підгодовували працівники ринку, собаки залишалися на тому ж місці, а для всіх покусаних і невдоволених була одна відповідь: «а нечего тут ходить!».

Намагаючись убезпечитися від подібних нападів у майбутньому, Юлія спробувала офіційно звернутися до місцевої влади. На ресурсі КБУ «Контактний центр міста Києва 1551» вона залишила заявку з проханням посприяти усуненню з вулиць безпритульних собак, які є агресивними та неодноразово нападали на її дітей та на інших мешканців. При тому, що такі дії прямо передбачено ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» та галузевими актами, які регламентують організацію благоустрою та санітарно-епідеміологічної безпеки в населених пунктах, Юлія також зазначила адреси (місцерозташування), де були виявлені бродячі собаки.

 

 

Після цього в соціальній мережі Фейсбук користувач Юлія Петренко виклала коментар із прямою погрозою фізичного насильства щодо Юлії Власюк, у разі, якщо комунальні служби відловлять та усунуть здичавілих безпритульних собак або «з ними взагалі щось станеться».

 

 

Вказана громадянка позиціонує себе як помічниця Народного депутата України, члена Депутатської фракції Партії «Блок Петра Порошенко» Білоцерківця Дмитра Олександровича.

 

 

На його сторінці на сайті Верховної Ради України вона, Петренко Юлія Анатоліївна, зазначена як помічник цього ж депутата.

 

 

Однак це було ще не все. Попри те, що самій Юлії Власюк тяжко і гидко все це згадувати, вона розповіла мені, що одночасно на її телефон стали надходити численні виклики з прихованих номерів і, що найжахливіше, кілька разів на них відповідала донька Ксенія. Дівчинка не знала, хто це телефонує, а відповідала тільки тому, що… «А раптом то все було помилкою, насправді тато живий і він потрапив у полон?», – вона досі чекає на дзвінок від свого батька та сподівається на його повернення. Але натомість дитині довелося вислухати від незнайомої тітоньки матюки та погрози смертю на свою адресу.

Петренко Юлія Анатоліївна своїми цинічними, лайливими, брутальними дописами та діями дискредитувала не тільки себе як помічника Народного депутата України, але і самого Народного депутата України Білоцерковця Д.О. та політичну силу, до якої він належить.

Не виключено (таке складається враження), що Білоцерковець Д.О. і сам схильний до подібних висловлювань та вчинків і потуранням діям по наповненню вулиць міста здичавілими тваринами та їх «захисту» і підтримання їх популяції.

Зважаючи на те, що Юлія Петренко вже скоїла цілу низку протиправних діянь і публічно висловила наміри їх повторення (рецидиву), було подано заяву до Національної поліції України. Анкетні відомості щодо Петренко Ю.А. (адреса, телефон) наявні у Верховній Раді України.

В усіх подібних випадках треба негайно вживати заходів щодо припинення подібних дій, закликів і вчинків, які несумісні не тільки зі статусом помічника Народного депутата України, але і з статусом людини взагалі.

Олександр Вахнюк, який до останнього подиху захищав Україну, віддав своє життя за наш мир – не лише за свою родину, а й за кожного з нас. Він ставив людське життя понад усе, а тому пішов боронити наш спокій та рідну землю. Тому, дивуючись тому, як у мирному Києві такі, як Петренко, можуть дозволити собі відверто знущатися над вдовою та дітьми-сиротами, не полишає думка: а заради чого тоді гинуть на фронті найкращі сини України?..

Share Button

UNews.info : Welcome !

Authorize

Втрачено пароль

Зареєструватись